Вік червоних мурах

Жорна життя перемелюють людей на борошно, і ніхто не знає, що виліпить із нього час... Сім’я молоденької Явдохи помирає від голоду, як і багато інших родин у Мачухах. Дружина радянського комісара Соломія то практикує лікувальне голодування, то несамовито «заїдає» втрату дитини і байдужість власного чоловіка. Представник сільської влади Свирид узагалі заплутався в почуттях і не знає, що зараз керує ним — закохане серце чи партія...

Здається, усі ці люди такі різні, що між ними — нездоланна прірва. Та вони ще не знають, що насправді йдуть одне одному назустріч. Йдуть, аби нарешті обійнятися і збудувати крихкий міст понад ненаситним мурашником своїх мучителів...

ДЛЯ КОГО ВИДАННЯ

Для тих, кого цікавить глибока психологічна проза. І для тих, кому небайдуже наше минуле, хай би яким болючим воно було.

ЧОМУ ЦЯ КНИЖКА

Глибокий психологічний роман про одну з найскладніших сторінок української історії — Голодомор 1932–1933 років, де на тлі неосяжної трагедії тонко зображена кунсткамера людських доль.

ПРО АВТОРКУ

Таня П’янкова — авторка трьох поетичних збірок, романів «Кролівна», «Сонце в подолку» і «Чужі гріхи». Співзасновниця та креативна директорка Літературної агенції «Зілля»; організаторка креативних літературно-мистецьких заходів. Разом із поетом Василем Кузаном заснувала «Серію яскравої літератури», у якій уже видано альманах жіночої поезії «М’ята» і альманах чоловічої поезії «Імбир». Пише акрилом на тканині, створила колекцію авторських вінків, колекціонує автентичні ляльки.

ВІДГУКИ ПРО КНИГУ «ВІК ЧЕРВОНИХ МУРАХ»

Голод духовний і голод фізичний взаємозв’язані. І, очевидно, кожне покоління хоче/мусить художньо осмислити такий ключовий егрегор як голод: як травму роду, як збій у ДНК, як тріщину в суспільно-політичній плиті...

«Вік червоних мурах» — текст художній, тобто харизму автора з його світоглядом, душевною чуттєвістю і фізіологічною чутливістю приховати ніяк не вдасться, бо, власне, творення художнього тексту — то і є об’єднання душі індивідуальної з душею колективною (національної, світової, Універсальної...), глибинна історія емоцій... Ігор Павлюк, письменник, член Британського ПЕН-клубу

Ця книга не так про пекло 33-го, не так про торжество «червоних мурах на кістках невинно убієнних», не так про минуле, як радше — про нас із вами. Про нестерпні фантомні болі сьогодення — як наслідок безпрецедентної ворожої «ампутації» кількох поколінь особливо жорстоким методом — шляхом виривання народу із власної землі, про видирання з м’ясом, із коренем. Без жалю, без молитви, без анестезії… Василь Кузан, письменник

Визнаю, що вперше відчуваю такий біль. Розумію лише одне: углиб давніх ран треба молитовно дивитися широко розплющеними очима, довго-довго, до забуття, до нудоти, до сліпоти, до повного усвідомлення того, хто ти і що ти... І, може, тоді на отих старих «мертвяках» іще проростуть молоді трави… Петро Гармасій, музикант.

ЦИТАТИ

Голод розриває наші міцні обійми, розкидує нас хатами, селами, містами, розводить у різні боки, аби, врешті-решт, ми всі зібралися в одній велетенській бездонній ямі, котра ніяк не може насититись людським перегноєм.

Червоні мурахи викрадають наших немовлят, виймають їхні лялечки із колисок, одлучають од грудей материнських, вигодовують з них колонії нових яничар, і наші діти виростають уже не людьми — манкуртами, мурашиними невільниками, котрі усе своє життя служитимуть Червоній Мачусі, добуватимуть для неї їжу, а якщо треба — помиратимуть заради її блага.