Записки біля узголів'я. Сей-Сенагон

Сумні та веселі побутові сценки придворного життя. Великосвітські анекдоти (часом вельми отруйні). Картини природи. Філософські роздуми. Прозора, кришталева мова. Гострий і уїдливий розум оповідача. Неабияка спостережливість...

«Записки біля узголів'я», визнані ще за життя автора беззастережним шедевром, стали своєрідним “бестселером” (зрозуміло, у дуже вузькому придворному колі, але іншого в Японії епохи Хейан не було - тотально неписьменним був не лише народ, а й зароджувана самурайська знать) і започаткували унікальний літературний жанр “дзуйгіцу”, який більш-менш вдало перекладають як “есе”, але який точно есеєм не є.

Насправді «дзуйхіцу» - просто не скуті жодними рамками записи про все і ні про що. «Чисте мистецтво» в прямо-таки дистильованому вигляді, “краса заради краси”, що не намагається врятуватися за перипетіями сюжету і цінується за те, чим, власне, і є, - абсолютна досконалість стилю, яким проза Сей-Сенагон виділяється навіть на тлі багатющої плеяди талановитих стилістів середньовічної японської літератури.